3 листопада 2015 року учні 10-х класів разом з вчителем географії Дем’янчуком Р.П. та вихователем Тереняк Н.В. здійснили екскурсію в с. Язловець Бучацького району.

За згадками 1578 р., Язловець був добре облаштованим містом із широкими вулицями, кам’яними будинками, прикрашеними різьбою. Тут є на що подивитися й над чим задуматися.

У 1519 році Язлівцю надано Маґдебурзьке право і право на щорічний ярмарок, який став одним з найбільших на Поділлі. Та у другій половині XVIII століття Язловець поступово втрачає статус торгівельного містечка. Останній власник маєтку Христофор Блажовський, який постійно в Язлівці не проживав, у 1863 році віддав палац і руїни замку разом із садом Матері Марцеліні Даровській, котра шукала приміщення для Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. В тому ж році тут засновано монастир та дівочий навчально-виховний заклад Сестер Непорочниць. Також існувала початкова школа для місцевих дітей з польських та українських сімей.

Без сумніву все це сталося завдяки Блаженній Марцеліні — Матері Марцеліні Даровській, співзасновниці Згромадження Сестер Непорочниць, яка розпочала цю справу і вірила в її успіх та Боже провидіння.

Сьогодні тут знаходиться римо-католицький жіночий монастир — з однієї сторони та санаторій — з іншої. На другому поверсі палацу розміщується домовий костел і музей блаженної Марцеліни Даровської, про життя якої розповіла сестра Тетяна.

Під час екскурсії колегіанти побували у склепі-усипальниці черниць, яка збудована за взірцем римських катакомб. Серед склепів монахинь є й могила засновниці ордену Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії Марцеліни Даровської, яка після смерті була беатифікована Папою Римським Іваном Павлом ІІ.

Пізніше учні змогли відвідати руїни замку, який за міцністю та оборонними засобами вважається одним з найкращих фортець краю. Потужна оборонна башта з південно-західного боку збереглася й сьогодні та вражає своєю величчю.

У 1590-му році Микола Язловецький на протилежному від замку пагорбі збудував парафіяльний костел, який у 1639 році стає домініканським. На жаль, зараз залишились тільки стіни, в яких відчувається могутній дух древньої історії.

Безліч позитивних емоцій, незабутніх та захоплюючих вражень залишаться в пам’яті колегіантів назавжди. Всі учасники екскурсії повернулися духовно очищені, збагнувши, що таке національна гордість Західної України.

«Блаженна Мати Марцеліно, молися за нас», — просять люди різних конфесій і знають, що демократична свята їм не відмовить у молитві, бо всі ми — діти Господа нашого.